«Кіровоградська правда»
КРУГЛИЙ СТІЛ: РОЗДУМИ, ПРОПОЗИЦІЇ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ
Як уже повідомлялось, нещодавно, в кінці березня 2013 року в залі засідань Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки правління обласної організації Товариства «Знання» України спільно з Громадською радою при Кіровоградській облдержадміністрації провели «круглий стіл», приурочений обговоренню публікацій депутатів обласної ради В.В.Мошнягула «Це розваги чи просто дурниці?» (див. газету «Народне слово» від 24 січня 2013 року) та І.А.Добрянського «Єлисаветград - Зінов’євськ – Кірово - Кіровоград... замкнути коло» (див. газету «Народне слово» від 14 лютого 2013 року).
В цьому заході взяли участь авторитетні науковці вузів обласного центру, вчителі шкіл, депутати місцевих рад, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, духовенства, Громадських рад при облдержадміністрації та міськвиконкомі, засобів масової інформації – всього понад 60 осіб, причому люди різних політичних поглядів.
Головуючий на цьому засіданні голова Ради обласної організації Товариства «Знання» України, ректор Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, доктор педагогічних наук, професор І.А.Добрянський, відкриваючи засідання, запропонував учасникам «круглого столу» в стислій формі, конкретно, з регламентом до 3-х хвилин, висловити свої міркування щодо питань піднятих у вищезгаданих публікаціях, в тому числі і питання доцільності, чи то недоцільності повернення нашому місті його історичної назви - Єлисаветград.
Дискусію відкрив В.В.Мошнягул, голова постійної комісії обласної ради з питань праці, соціальної політики, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, голова фракції комуністів в обласній раді. Шановний, в деякій мірі, повторив свої твердження, викладені у вищезгаданій статті, наводив переконливі, на його думку, факти, статистичні дані на користь того, що не варто ставити питання про зміну назви нашого міста, яке носить ім’я видатного партійного діяча радянських часів С.М.Кірова, а також піддавати різкій критиці досягнення нашої країни при соціалізмі, коли «ми всі всебічно розвивалися в радянській сім’ї, в умовах взаємовиручки та високого рівня дисципліни, жили весело та дружно». На перший погляд здавалося, що йому важко що-небудь заперечити, тим більше після деяких оплесків.
Але критика його суджень не забарилася. Її в толерантній формі започаткував старший викладач, член Громадської ради при міськвиконкомі А.В.Грищук, висвітливши відомі і невідомі сторінки із життя С.М.Кірова, які, дещо, спростовують офіційну в радянські часи характеристику С.М.Кірова, як дуже видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави, іменем якого в СРСР були названі десятки населених пунктів, вулиць, площ, підприємств, колгоспів та багато іншого.
Його інформація була підсилена фактами у виступі викладача Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки М.В.Шведової про міфи і політичні спекуляції щодо версій вбивства С.М.Кірова 1 грудня 1934 року. Вона навела дані і судження із газети «Правда» за 4 листопада 1990 року, а також із книги Д.Волкогонова «Сталін: тріумф і трагедія», які дають підстави стверджувати, що вбивство С.М.Кірова носило суто особистий характер, що він постраждав не так за Батьківщину, як за щось інше (дозволимо собі це не конкретизувати).
Природно, що, можливо, вперше, почута інформація викликала у певної частини учасників «круглого столу» запитання: то за які ж тоді саме заслуги і перед ким увіковічили пам’ять С.М.Кірова у назві нашого міста? Що і коли він зробив для нього? Тим більше, що справжнє прізвище Сергія Мироновича не Кіров, а Костріков. «Кіров» то його псевдонім. Це по-перше. А по-друге, зміна назви нашого міста Єлисаветграда на Кіровоград це була закономірність чи випадковість?
Певну ясність в цих питаннях вніс проректор КІРУЕ доцент А.О.Орлов. У своєму виступі він зазначив, що масові перейменування міст, вулиць, площ, підприємств та ін. на честь тих чи інших партійних, державних, військових та інших діячів було возвеличено в ранг державної політики, організовувалось і регламентувалось ЦК ВКП(б) та відповідними державними актами. Ця кампанія, зазначив виступаючий, розпочалась, в основному, з початку 20-х років ХХ століття, причому, не дивлячись на економічну кризу, Голодомор початку 30-х років і успішно продовжувалась усі наступні роки. Про це досить конкретно писав професор І.А.Добрянський в обговореній статті: «за вельми нетривалий в історичному плані період з’явилися на мапі 1/6-ої частини землі тисячі синомічних подібних назв міст, сіл, вулиць, площ, коренева основа яких була - Ленін, Сталін, Кіров, Зінов’євськ, Троцький, Фрунзе, Будьонний, Калінін та ін. Не обійшла стороною ця пошесть і Єлисаветград. За короткий період три перейменування міста та 80 вулиць, провулків, площ, парків. Отже тут прослідковується певна закономірність, відзначив А.О.Орлов. Його виступ доречно доповнив і дещо конкретизував кандидат історичних наук, доцент Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки Колєчкін В.П. Він розкрив походження назв нашого міста: Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово і, нарешті, Кіровоград. З його виступу можна зробити висновок, що остання назва нашого міста спричинена вбивством 1 грудня 1934 року С.М.Кірова (Кострікова). А це вже випадковість. Бо коли не сталося б тієї трагедії, то можливо назву нашого міста не змінили б, або там у «верхах» придумали б хтозна яку і видали б за ініціативу «широких трудящих мас».
Така, на жаль, була реальна дійсність і логіка подій того часу.
Однак ту інформацію не всі сприйняли як належну. З боку деяких ветеранів прозвучали вимоги: «прекратить компрометировать выдающегося государственного и партийного деятеля С.М.Кирова», «як ви смієте паплюжити радянський лад, за якого наша країна піднеслась до рівня передових країн світу» та ін.
На такі і дещо інші репліки та вимоги давав відповідь кандидат педагогічних наук, доцент В.С.Яковенко. В своєму виступі він в повній мірі погодився із думками і висновками професора І.А.Добрянського, викладеними у вищезгаданій статті щодо «успіхів соціально-економічного розвитку нашої країни», вказав на тоталітарну природу комуністичного режиму в нашій країні і на його трагічні наслідки для мільйонів радянських людей, а саме з цієї причини він і проіснував порівняно не довго і висловив думку про те, що питання про повернення історичної назви нашому місту вже дещо перезріло, але до цього потрібно підійти з урахуванням громадської думки, а не так, як підійшли до перейменування деяких вулиць нашого міста, спричинивши не зовсім доречні запитання на зразок: «хто такий Дворцов?», чи «де ж та велика перспектива?».
Ідею про необхідність повернення нашому місту його історичної назви палко підтримали професор МАУП В.С.Рижиков, член Громадської ради при обласній держадміністрації, голова спілки підприємців малого і середнього підприємництва Кіровоградської області Надутенко О.В., голова Громадської ради при Кіровоградському міськвиконкомі Л.Ю.Лук’янцева, а також протоієрей православної церкви Євген Назаренко.
Наприклад, Надутенко О.В. зазначила: «Історія Кіровограду сягає 259 років, 189 місто росло і будувалося руками мешканців, а не партійними функціонерами, які нишпорили по клунях наших предків, штучно створюючи голодомори, тож і вирішувати нам, а не комуністичним рудиментам, зазомбованим хронічним «одобрямсами», які навіть рідною мовою не спілкуються і нехтують правдою реальної історії, апологетами країни, яка уже давно не існує.»
Пам’ятник Кірову (на її думку) повинен бути демонтований (жест Кірова є фатальним для функціональної аури міста), місто і вулиці, які носили ознаки революційної тематики категорично перейменовані і процес цей треба проводити одноразово, вольовим рішенням депутатського корпусу, з врахуванням української морфології з залученням громадськості і краєзнавців.»
Голова Громадської ради при міськвиконкомі Л.Ю.Лук’янцева акцентувала на двох складових вирішення питання: 1) підхід з позиції духовності, історії, культури; 2) юридичний підхід. І привернула увагу присутніх саме юридичною складовою, а саме: «Якщо говорити про юридичну складову повернення історичної назви місту, то звертаємося до національного законодавства. Перше, є Указ Президента 2007 року, де мова йде про перейменування вулиць, міст, пов’язаних із злочинним богоборчим режимом… Цей нормативно-правовий документ дає підстави говорити про те, що ніяк наше місто не може, в подальшому, залишатися з назвою Кіровоград. Друге – потрібно провести консультативний референдум і подати пропозиції до Верховної Ради України, так як кінцеве рішення з цього питання приймає парламент».
Досить переконливо на користь повернення нашому місту його історичної назви виступав Заслужений діяч мистецтв України, Почесний громадянин міста Кіровограда, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню, художній керівник Кіровоградського муніципального хору, президент Кіровоградського благодійного фонду «Підтримки хорового мистецтва», лауреат 9-ти міжнародних конкурсів Ю.В.Любович.
Однак ті виступи викликали прямо таки шквал критики з боку учасників «круглого столу» комуністичних поглядів.
Особливо заслуговує на увагу виступ помічника Народного депутата, члена бюро обкому Компартії України В.М. Щербини, який справедливо зазначив, що сьогодні людям більш всього потрібні не зміни назв вулиць і міст, а радикальна зміна суспільно-політичного устрою нашої країни, бо тільки соціалістична система здатна вирішувати нагальні проблеми трудового народу. А за роки незалежності що построїла і зробила для народу буржуазна влада, відмітив шановний, годує людей тільки обіцянками. В цей же час хтось із залу вигукнув: «А чому ж тоді комуністи так успішно співпрацюють із цією владою у Верховній Раді України?!» Але виступаючий чи то не почув репліки, або не акцентувався на ній, продовжив свій виступ і повідомив, що ми стоїмо сьогодні на порозі проведення адміністративно – територіальної реформи і якщо буде перейменоване наше рідне місто Кіровоград, то воно втратить статус обласного центру. Це по-перше. А по друге, зазначив В.М.Щербина, чому виконавчий комітет міськради має приймати суб’єктивні рекомендації членів топонімічної комісії без врахування думки більшості жителів міста і виносити на розгляд сесії? Адже згідно з результатами опитувань, проведених на сайті Кіровоградської міської ради, категорично не підтримали дане рішення комісії 1129 чол. із 2190, з тих 72 не визначились. Дійсно, ту є над чим задуматись.
Від міської ветеранської організації, підтримавши виступ Щербини В.М., висловили своє ставлення до перейменувань ветеран збройних сил України, полковник Биков С.Г. та ветеран цивільної авіації Яринич В.М., які зазначили, що Кіровоград – це місто обласного центру і за ним стоять десятки військових частин, які були названі ім’ям Кіровоградського гарнізону, за ім’я якого віддали життя в роки Другої Світової війни дуже багато заслужених людей саме Кіровоградщини. Якщо буде перейменовано місто, воно дуже швидко лишиться статусу обласного центру, ми розв’яжемо руки тим, хто вже давно займається зміною адміністративно-територіального устрою України і саме наша область стоїть під прицілом для укрупнення таких областей, як Дніпропетровська, Черкаська, Вінницька, Миколаївська. Хіба варто своїми руками рубити сук, на якому сидимо?
Переконливим у своєму виступі прагнув бути ветеран праці А.Г.Катренко. Першими його словами були: «Скажите, пожалуйста, какое мы с вами имеем право решать этот вопрос за всех людей Кировоградщины». Висловивши своє геть негативне ставлення до ідеї повернення нашому місту його історичної назви, він піддав різкій критиці спроби вузького кола чиновників вирішувати питання перейменування нашого міста, без врахування громадської думки. Отже, без відповідного референдуму ніяких перейменувань не може бути. І насамкінець він задав аудиторії риторичні запитання: «А как же тога бать с названим 23 военных формирований нашого гарнизона, которые освобождали наш город и нашу область от немецко-фашистских захватчиков, и когут гордиться именем Кировоградских?! Как бать с Почетными гражданами города Кировограда?!» Але це, можливо, не зацікавило учасників «круглого столу», бо в цей час хтось із залу запитав шановного зовсім про інше, а саме - чому він не виступає на українській мові? Відповідь була блискавичною: «До тех пор, пока в стране будет жив хотя бы один ярый националист, я буду говорить только на русском языке?!» Після такого висловлювання можна було подумати, що шановний на все своє життя відмовився розмовляти рідною мовою, якою, до речі, добре володіє.
Його палкий виступ підтримав і очільник обласного комсомолу, член Громадської ради при міськвиконкомі Ю.В.Грачов як і деякі інші. В кінці свого виступу він висловив своє негативне ставлення і до думки представника духовенства щодо повернення нашому місту його історичної назви заявника: «Пусть духовенство увековечивает своих «святых» в названиях храмов, которые они активно строят, часто без нужды в них, городских жителей отбираючи у детей и населения парки и скверы города».
Не в змозі передати, навіть, основний зміст всіх виступів і реплік, які так відверто і емоційно прозвучали, варто лише відмітити, що байдужих в тому залі до питань, які були підняті у вищезгаданих публікаціях, майже не було в той час і щодо повернення нашому місту його історичної назви – Єлисаветград.
Підсумки обговорення вищезгаданих публікацій підводили їх автори. В.В.Мошнягул, як завжди щиро відвертий і дещо категоричний, закликав всіх присутніх добре обдумати реальну дійсність, матеріальне становище людей, і «не займатися дурницями», як було зазначено в його статті «Це розваги чи просто дурниці».
Спокійний, виважений і толерантний професор І.А.Добрянський не відмовившись ні від одного слова своєї статті «Єлисаветград – Зінов’євськ – Кірово – Кіровоград… замкнути коло», дав зрозуміти присутнім, що коло все таки в ім’я історичної справедливості рано чи пізно, прийдеться замикати.
З тим і розійшлися, щоб можливо, вже за доброю традицією, ще не раз зустрітися в Кіровоградській обласній організації Товариства «Знання» України для обговорення не менш актуальних проблем нашого сьогодення.
Л.М.Герасименко,
П.В.Максименко-
учасники «круглого столу».