Ціна пасивності
«Якщо ви думаєте, що зможете, - Ви зможете.»
«Якщо думаєте, що не зможете, - Ви праві.»
Мері Кей Єш
В сучасному геополітичному просторі Україна перебуває на тому положенні, якого б хотілося кожному із нас. Узурпація влади правлячої політичної сили, високий рівень контролю мас-медія, нестабільна економічна ситуація, відсутність реформаторських змін в країні та низький рівень життя комплексно тягнуть нашу державу у прірву. Все це створює досить сумну картину на міжнародному рівні та з кожним роком прибавляє драматизму на теренах нашої країни, що найбільшим чином відображається на серцях простого населення, яке зневірилося, що життя взагалі може змінитися. Причин, які призвели до такого стану, можна назвати з десяток. Розглянемо позицію українського народу, як прямого учасника у формуванні Української державності та добробуту.
24 серпня 2012 року Україні виповнилося 21 рік від дня проголошення незалежності. Держава набула політичної самостійності, суверенітету, відсутності підлеглості. А чи набув при цьому самостійності народ України? Чи з’явилася власна позиція громади, відчуття свободи, незалежності омріяних в казках і оспіваних в піснях? Ні! Цього не відбулося. Ми все ще воліємо, щоб «хтось» нам «щось» дав. Чи вміємо ми самостійно приймати рішення і відстоювати свою позицію? Ні! Ми перекладаємо цей тягар на плечі інших притому ще й оправдуємо свою пасивність. Так народжується міжусобна недовіра одне до одного в царині тотальної пасивності. Відсутність національної ідеї, ЄДИНОЇ громадянської позиції та активної участі в державотворенні. Це головна причина наших злиднів сьогодні. Ми відповідальні за ті умови в яких живемо!
Все це являє собою чудову основу для роботи політ технологів та PR – спеціалістів. Вважаючи людей за стадо баранів, нас ділять на «ми» і «вони» (на основі соціальних груп за віком, географічним положенням, родом зайнятості, партійної приналежності, релігійних вірувань та ін.). Так, в середині нашої країни з’явилися вороги «Ми» vs «УПА», «Східна Україна» vs «Західна Україна», що є ніщо іншим, як міфом і стереотипом… Підживлюючи наші переконання, що в країні нічого не зміниться, говорять: «Не ходіть на вибори! Все одно сфальсифікують». І люди так і роблять, розмовляють про це, розносячи плітки (що також є комунікативною технологією). Таким чином відсікається сегмент виборців, які можуть порушити партійні плани. Прийшов час і до фальсифікації, в яку люди так сильно вірять. Але тут постає питання: «Хто втілює в реальність фальсифікацію, яку планують такі погані політики?». Ми! Насміхаючись над нами, давши в руки 100 гривень, «вони» сидять та чекають, поки «ми» зробимо ту роботу, яка «їм» так потрібна, а ми про це будемо говорити найближчі 5 років, до наступних 100 гривень. Не смішно, правда ж? Просто погляньте правді в очі. Ось так минув 21 рік наших очікувань, що нам «щось» хтось «дасть»… А давали різне і гречку, і гроші...
«Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує» Ф. Ніцше. І це абсолютна правда, погляньте на умови, в яких ми живемо. До поки нам буде притаманна поведінка типу «Моя хата з краю…», то так і житимемо. От тільки це може грозити дітям нашим голодної смерті.
Починати потрібно із самих себе, переглянувши свої цінності, бажання, орієнтири, переслідувати народних зрадників і усвідомивши свою національну приналежність та ідею, рухатися в перед, відстоюючи всезагальну, національну позицію. Так, сформувавши єдиний громадянський організм, піклуватись про його здоров’я на основі віри в свою націю, ідею, культуру, традицію та людей, які стоять з тобою поряд. А. де Токвіль писав про те, що довіра і соціальне партнерство породжують схильність створювати добровільні організації та інші структури громадського суспільства, які є опертям для створення могутньої демократичної держави. Шановні, історія пишеться уже сьогодні і досить плакатись на життя. Краще поміркуйте, що особисто Ви зробили для того, щоб його змінити. Якщо ж для своїх дітей не хочете майбутнє з простягнутою рукою, то можливо, вже пора почати діяти?
Аналітик консолідованої інформації Жеребенко Дмитро