«Народне слово»
Інформація для роздумів
Уважно перечитавши статтю «Навколо «круглого» стола по перейменуванню Кіровограда» в газеті «Народне слово» за підписом шановного Миколи Цибульського, вважаємо за необхідне дещо уточнити бо в тій статті, кажучи словами відомого персонажу: «все так, та трішечки не так».
Природно виникає питання, що ж тоді так, а що не так.
Дійсно, в кінці березня 2013 року в залі засідань Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки відбувся «круглий стіл», приурочений обговоренню публікацій депутатів обласної ради В.В.Мошнягула «Це розваги чи просто дурниці?» (див. газету «Народне слово» від 24 січня 2013 року) та І.А.Добрянського «Єлисаветград - Зінов’євськ – Кірово - Кіровоград... замкнути коло» (див. газету «Народне слово» від 14 лютого 2013 року).
В цьому заході взяли участь авторитетні науковці вузів обласного центру, вчителі шкіл, депутати місцевих рад, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, духовенства, засобів масової інформації – всього понад 60 осіб, причому люди різних політичних поглядів.
Але шановний, на превеликий жаль, не розібрався: хто ж саме його проводив. І вийшло у згаданого автора, що «круглий стіл» проводили не з ініціативи Правління обласної організації товариства «Знання» України та Громадської ради при Кіровоградській облдержадміністрації як було насправді, а сам ректор КІРУЕ.
Дійсно, стіл був не круглий, як пише автор згаданої статті, «круглий стіл» то одна із форм дискусій з тих, чи інших актуальних питань, що й було насправді.
Автор стверджує, що учасники цього столу були далеко не з рівними правами виступаючих.
Це не зовсім так, хоч дійсно найбільшу активність проявили науковці КІРУЕ і представники комуністичної організації. Але ж виступили і багато інших – всього 23 особи, дехто 2 і навіть 3 рази.
Не захотів нажаль, виступити, як нам відомо, Микола Григорович Цибульський.
В своїй статті шановний не навів основний зміст виступу, ні одного виступаючого-учасника «круглого столу», зате піддав, на нашу думку, незаслуженій гострій критиці виступ і репліки шановного Ю.В. Любовича, а також представника духовенства, протоієрея Євгенія і більше всього виклав свої особисті думки, щодо питання перейменування нашого міста.
Ради справедливості варто відмітити, що наведені ним аргументи теж вагомі. Але про це шановному варто було сказати у своєму виступі на вищезгаданому «круглому столі», а не відмовчуватись.
Отож вважаємо публікацію Миколи Цибульського, талановитого журналіста на цей раз однобокою, образливою і далеко не зовсім точною, що і змушує нас дещо уточнити, бо все таки «круглий тіл», проведений під егідою правління обласної організація Товариства «Знання» України та громадської Ради при Кіровоградській облдержадміністрації як такий що вдався.
Ми, автори цієї статті, можливо маємо дещо різні політичні погляди і думки, щодо всіляких там перейменувань, але єдині в тому, те що відбулося на тому «круглому столі», варто передати так, як воно було насправді.
І так, головуючий на тому засіданні Голова Ради обласної організації Товариства «Знання» України ректор Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки доктор педагогічних наук професор Заслужений працівник освіти України І.А.Добрянський, відкриваючи засідання, запропонував учасникам «круглого столу» в стислій формі, конкретно, з регламентом до 3-х хвилин, висловити свої міркування щодо питань, піднятих у вищезгаданих публікаціях, в тому числі і питання доцільності, чи то недоцільності повернення нашому місту його історичної назви Єлисаветград.
Дискусію відкрив В.В.Мошнягул, голова постійної комісії обласної ради з питань праці, соціальної політики, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, голова фракції комуністів в обласній раді. Шановний в деякій мірі повторив свої твердження, викладені у вищезгаданій статті, наводив переконливі, на його думку, факти, статистичні дані на користь того, що не варто ставити питання про зміну назви нашого міста, яке носить ім’я видатного партійного діяча радянських часів С.М.Кірова, а також піддавати різкій критиці досягнення нашої країни при соціалізмі, коли «ми всі всебічно розвивалися в радянській сім’ї, в умовах взаємовиручки та високого рівня дисципліни, жили весело та дружно». На перший погляд здавалося, що йому важко тут що-небудь заперечити, тим більше після деяких оплесків.
Але критика його суджень не забарилася. І в толерантній формі започаткував старший викладач КІРУЕ А.В.Грищук, висвітливши відомі і невідомі сторінки із життя С.М.Кірова, які дещо спростовують офіційну в радянські часи характеристику С.М.Кірова як дуже видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави, іменем якого в СРСР були названі десятки населених пунктів, вулиць, площ, підприємств, колгоспів та багато іншого.
Його інформація була підсилена фактами у виступі викладача М.В.Шведової про міфи і політичні спекуляції щодо версій вбивства С.М.Кірова 1 грудня 1934 року. Вона навела дані і судження із газети «Правда» за 4 листопада 1990 року, а також із книги Д.Волкогонова «Сталін: тріумф і трагедія», які дають підстави стверджувати, що вбивство С.М.Кірова носило особистий характер, що він постраждав не так за Батьківщину, як за щось інше (дозволимо собі це не конкретизувати).
Природно, що можливо вперше, почута інформація викликала у певної частини учасників «круглого столу» запитання: то за які ж тоді саме заслуги і перед ким увіковічили пам’ять С.М.Кірова у назві нашого міста? Що саме і коли він зробив для нього? Тим більше, що справжнє прізвище Сергія Мироновича не Кіров, а Костріков. «Кіров» то його псевдонім. Це по-перше. А по-друге, зміна назви нашого міста Єлисаветград на Кіровоград це була закономірність чи випадковість?
Певну ясність в цих питаннях вніс проректор КІРУЕ доцент А.О.Орлов. У своєму виступі він зазначив, що масові перейменування міст, вулиць, площ, підприємств та ін. на честь тих чи інших партійних, державних, військових та інших діячів було возвеличено в ранг державної політики, організовувалось і регламентувалось ЦК ВКП(б) та відповідними державними актами. Ця кампанія, зазначив виступаючий, розпочалась, в основному, з початку 20-х років ХХ століття, причому, не дивлячись на економічну кризу, Голодомор початку 30-х років і успішно продовжувалась усі наступі роки. Про це досить конкретно писав професор І.А.Добрянський в обговорюваній статті: «за вельми нетривалий в історичному плані період з’явилися на мапі 1/6-ої частини землі тисячі синомічних подібних назв міст, сіл, вулиць, площ, коренева основа яких Ленін, Сталін, Кіров, Зінов’євськ, Троцький, Фрунзе, Будьонний, Калінін та ін. Не обійшла стороною ця пошесть і Єлисаветград. За короткий період три перейменування міста та 80% вулиць, провулків, площ, парків. Отже тут прослідковується певна закономірність, відзначив А.О.Орлов. Його виступ доречно доповнив і дещо конкретизував кандидат історичних наук, доцент Колєчкін В.П. Він розкрив походження назв нашого міста: Єлисаветград, Зінов’євськ, Кірово і, нарешті, Кіровоград. З його виступу можна зробити висновок, що останні назви нашого міста спричинені вбивством 1 грудня 1934 року С.М.Кірова (Кострікова). А це вже випадковість. Бо коли б не сталося тієї трагедії, то можливо назву нашого міста не змінили б, або там у «верхах» придумали б хто зна яку і видали б те за ініціативу «широких трудящих мас».
Така, на жаль, була реальна дійсність і логіка подій того часу.
Однак ту інформацію не всі сприйняли як належну. З боку деяких ветеранів і комуністів прозвучали вимоги «прекратить компрометировать выдающегося государственного и партийного деятеля С.М.Кирова», «як ви смієте паплюжити радянський лад, за якого наша країна піднеслась до рівня передових країн світу» та ін.
На такі і дещо інші репліки та вимоги давав відповідь кандидат педагогічних наук, доцент В.С.Яковенко. В своєму виступі він в повній мірі погодився із думками і висновками професора І.А.Добрянського, викладеними у вищезгаданій статті щодо «успіхів соціально-економічного розвитку нашої країни», вказав на тоталітарну природу комуністичного режиму в нашій країні і на його трагічні наслідки для мільйонів радянських людей, а підкресливши, що саме з цієї причини він і проіснував порівняно не довго і висловив думку про те, що питання про повернення історичної назви нашому місту вже дещо перезріло, але до цього потрібно підійти з урахуванням громадської думки, а не так, як підійшли до перейменування деяких вулиць нашого міста, спричинивши не зовсім доречні запитання на зразок «хто такий Дворцов?», чи «де ж та велика перспектива?».
Ідею про необхідність повернення нашому місту його історичної назви палко підтримали доцент МАУПа В.С.Рижиков, голова спілки підприємців малого і середнього підприємництва Кіровоградської області Надутенко О.В., голова Громадської ради при Кіровоградському міськвиконкомі Л.Ю.Лук’янцева, а також протоієрей православної церкви Євген Назаренко.
Наприклад, Надутенко О.В. зазначила, що «Історія Кіровограду сягає 259 років, з них 189 місто росло і будувалося руками мешканців, а не партійними функціонерами, які в 20-30 роки ХХ ст. нишпорили по клунях наших предків, штучно створюючи голодомори, тож і громадськості, а не комуністичним лідерам вирішувати питання про ті чи інші назви вулиць, площ і самого міста.
Пам’ятник Кірову (на її думку) «повинен бути демонтований (жест Кірова є фатальним для функціональної аури міста), місто і вулиці, які носили ознаки революційної тематики категорично перейменувати і процес цей треба проводити одноразово, вольовим рішенням депутатського корпусу, з врахуванням української морфології і залученням громадськості і краєзнавців».
Голова Громадської ради при міськвиконкомі Л.Ю.Лук’янцева акцентувала на двох складових вирішення питання: 1) підхід з позиції духовності, історії, культури; 2) юридичний підхід. І привернула увагу присутніх юридичною складовою, а саме: «Якщо говорити про юридичну складову повернення історичної назви місту, то звертаємося до національного законодавства. Перше, є Указ Президента України 2007 року, де мова йде про перейменування вулиць, міст, пов’язаних із злочинним богоборчим режимом… Цей нормативно-правовий документ дає підстави говорити про те, що ніяк наше місто не може в подальшому залишатися з назвою Кіровоград. Друге – потрібно провести консультативний референдум і подати пропозиції до Верховної Ради України, так як кінцеве рішення з цього питання приймає парламент».
Досить переконливо на користь повернення нашому місту його історичної назви виступав Заслужений діяч мистецтв України, Почесний громадянин міста Кіровограда, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню, художній керівник муніципального хору, президент Кіровоградського благодійного фонду «Підтримки хорового мистецтва», лауреат 9-ти міжнародних конкурсів Ю.В.Любович.
Однак ті виступи викликали прямо таки шквал критики з боку учасників круглого столу комуністичних поглядів.
Особливо заслуговує на увагу виступ помічника Народного депутата, члена бюро обкому Компартії України В.М. Щербини, який зазначив, що сьогодні людям більш всього потрібні не зміни назв вулиць і міст, а радикальна зміна суспільно-політичного устрою нашої країни, бо тільки соціалістична система здатна вирішувати нагальні проблеми трудового народу. А за роки незалежності буржуазна влада, відмітив шановний, годує людей тільки обіцянками. В цей же час хтось із залу вигукнув: «А чому ж тоді комуністи так успішно співпрацюють із цією владою у Верховній Раді України?!» Але виступаючий чи то не почув репліки, або не акцентувався на ній, продовжив свій виступ і повідомив, що ми стоїмо сьогодні на порозі проведення адміністративно – територіальної реформи і якщо буде перейменоване місто Кіровоград, то він втратить статус обласного центру. Це по-перше. А по друге, зазначив В.М.Щербина, чому виконавчий комітет міськради має приймати суб’єктивні рекомендації членів топонімічної комісії без врахування думки більшості жителів міста і виносити це на розгляд сесії? Адже згідно з результатами опитувань, проведених на сайті міської ради, категорично не підтримали дане рішення комісії 1129 чол. із 2190 опитаних, з них 72 особи не визначились. Дійсно, ту є над чим задуматись.
Виступ В.М. Щербини палко підтримали представники міської ветеранської організації голова міської спілки офіцерів полковник Биков С.Г. та ветеран цивільної авіації Яринич В.М., які зазначили, що Кіровоград – це місто обласного центру і за ним стоять десятки військових частин, які були названі ім’ям «Кірова», за ім’я якого віддали життя в роки Великої Вітчизняної війни дуже багато заслужених людей саме Кіровоградщини. Якщо буде перейменовано місто, воно дуже швидко лишиться статусу обласного центру, ми розв’яжемо руки тим, хто вже давно займається зміною адміністративно-територіального устрою України і саме наша область стоїть під прицілом для укрупнення таких областей як Дніпропетровська, Черкаська, Вінницька, Миколаївська. Хіба варто своїми руками рубати сук, на якому сидимо?»
Переконливим у своєму виступі прагнув бути ветеран праці, комуніст А.Г.Катренко. Першими його словами були: «Скажите пожалуйста, какое мы с вами имеем право решать этот вопрос за всех людей Кировоградщины?». Висловивши своє геть негативне ставлення до ідеї повернення нашому місту його історичної назви, він піддав різкій критиці спроби вузького кола чиновників вирішувати питання перейменування нашого міста, без врахування громадської думки. Отже, без відповідного референдуму ніяких перейменувань не може бути. І насамкінець він задав аудиторії риторичні запитання: «А как же тогда быть з названиями 23 военных формирований, которые освободили наш город от немецко-фашистських захватчиков и могут гордиться именем Кировоградских? Как быть с Почетными гражданами города Кировограда?» Але це, можливо, не зацікавило учасників «круглого столу», бо в цей час хтось із залу запитав шановного зовсім про інше, а саме - чому він не виступає на українській мові? Відповідь була блискавичною: «До тех пор, пока в стране будет жив хотя бы один ярый националист, я буду говорить только на русском языке?!» Після такого висловлювання можна було подумати, що шановний на все своє життя відмовився розмовляти рідною мовою, якою, до речі, дуже добре володіє.
Його палкий виступ підтримав і очільник обласного комсомолу Ю.В.Грачов як і деякі інші. В кінці свого виступу він висловив своє негативне ставлення і до думки представника духовенства щодо повернення нашому місту його історичної назви, заявивши: «Пусть духовенство увековечивает своїх «святых» в названиях храмов, которые они так активно строят, часто без нужды в них, отбирая у населения парки отдыха и скверы города».
Не в змозі передати, навіть, основний зміст всіх виступів і реплік, які так відверто і емоційно прозвучали, варто лише відмітити, що байдужих в тому залі до питань, які були підняті у вищезгаданих публікаціях, майже не було в тому числі і щодо повернення нашому місту його історичної назви – Єлисаветград.
Підсумки обговорення вищезгаданих публікацій підводили їх автори. В.В.Мошнягул, як завжди щиро відвертий і дещо категоричний, закликав всіх присутніх добре обдумати реальну дійсність і «не займатися дурницями», як і було зазначено в його статті «Це розваги чи просто дурниці?».
Спокійний, виважений і толерантний професор І.А.Добрянський, не відмовившись ні від одного слова своєї статті «Єлисаветград – Зінов’євськ – Кірово – Кіровоград… замкнути коло», дав зрозуміти присутнім, що коло все таки в ім’я історичної справедливості рано чи пізно, прийдеться замикати.
З тим і розійшлися, щоб можливо, вже за доброю традицією, ще не раз зустрітися в обласній організації Товариства «Знання» України для обговорення не менш актуальних проблем нашого сьогодення.
На превеликий жаль всього цього не зміг висвітлити шановний член спілки журналістів України Микола Цибульський.
Л.М.Герасименко,
П.В.Максименко,
О.М.Наумець,
О.М.Дратвер
та інші учасники «круглого столу».